Get Adobe Flash player

Визначення спостереження і його навчально-виховне значення
Проблемі спостережень, розвитку спостережливості приділялося багато уваги в дослідженнях різних педагогів. У педагогічній літературі спостереження розглядається як:
1) важливий психічний процес (Г. О. Люблінська, С. Л. Рубінштейн);
2) вид пізнавальної навчальної діяльності (Б. Г. Ананьєв);
3) метод навчання (М. М. Скаткін, Л. В. Занков, І. Я. Лернер та ін.).
Ця різноманітність підходів свідчить про єдність розуміння спостереження як активної форми пізнання навколишнього світу, що має на меті нагромадження фактів, початкових уявлень про об'єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психічний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання.

Є різні підходи до визначення самого процесу спостереження і розуміння його суті.
Деякі автори (Л. В. Занков, П. А. Рудик, А. О. Смирнов) розглядають спостереження як планомірне, більш або менш довготривале сприймання, що дає змогу простежити те чи інше явище, ті чи інші зміни, які відбуваються в об'єктах сприймання. У роботах Б. Г. Ананьєва, а також у дослідженнях, що розвивали висунуті ним положення (Г. К. Матвєєва, П. Г. Саморукова), спостереження визначається як складна психологічна діяльність, в якій сприймання, мислення і мова об'єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи. В цьому визначенні підкреслено, що спостереження передбачає не тільки безпосереднє сприймання фактів, але й їх осмислення, інтерпретацію. При цьому рельєфно виступає зв'язок між першою і другою сигнальними системами.
У результаті розвитку спостережень формується спостережливість – сукупність особистих якостей і здібностей людини, яка передбачає вміння підмічати суттєве в навколишньому світі, правильно розпізнавати типові риси в тих чи інших явищах, швидко орієнтуватися в різних ситуаціях. Вказуючи на важливість формування спостережливості у дітей, К. Д. Ушинський зазначав, що якщо вчення має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їх здатність до спостереження.
Методу спостереження належить особлива роль у пізнанні дітьми природи, оскільки він базується на чуттєвому сприйманні, забезпечує живий контакт дітей з реальними об'єктами природи, в результаті чого у дітей формуються реалістичні уявлення про об'єкти природи та зв'язки між ними. Участь мислення у сприйманні стимулює пізнавальний пошук дітей, сприяє зв'язку набутих чуттєвих образів з тими, що у дітей вже є, і допомагає виникненню власних суджень.
Спостереження за об'єктами природи сприяють розвитку мови дітей. К. Д. Ушинський зазначав, що основа розуміння суто людської мови полягає в правильному логічному мисленні, а правильна логіка мислення виникає з правильних і точних спостережень.
У процесі спостережень розвиваються аналізатори: зір, дотик, слух, нюх, засвоюються сенсорні еталони.
Нові знання, що їх набувають діти, дають поштовх для розвитку пізнавальних інтересів.
Спілкування дітей з живою природою дає змогу успішно вирішувати завдання екологічного виховання через засвоєння дітьми доступних їх розумінню залежності у природі, формування ціннісних орієнтацій, ознайомлення з правилами природокористування.
Не можна переоцінити роль спостережень у формуванні любові до рідного краю, як однієї з основ національного дитячого садка, в естетичному вихованні, оскільки саме спостереження закладають його основу – формують естетичні враження. Корисні спостереження і для фізичного розвитку дітей, бо найчастіше вони відбуваються на природі.
Спостереження у природі – складна пізнавальна діяльність дітей дошкільного віку
Сучасними дослідженнями (Г. К. Матвєєвої, П. Г. Саморукової, Г. І. Васильєвої, Н. І. Вєтрової) доведено, що спостереження за-роджуються у молодших дошкільників під час продуктивної діяльності. Дитина, граючись у пісочнику, ліпить пасочки. Одна з них розсипається, бо пісок взято з незволоженого місця, інша – тримається. Це зосереджує увагу дитини, примушує її думати над тим, як досягти успіху.
Спостереження тісно пов'язані із словом. За допомогою слова повідомляється мета спостереження, вихователь керує розгляданням об'єктів природи, і досить часто у слові фіксується результат спостереження (бесіди, розповіді про те, що діти бачили).
Спостереження не розвивається спонтанно. Воно потребує керівництва з боку вихователя: навчання прийомам раціонального обстеження, порівняння, виділення істотних залежностей, підведення до узагальнень, формування ставлення до об'єктів природи.
Протягом дошкільного віку відбувається ряд змін у цій діяльності. На перших етапах діти не здатні самостійно поставити мету спостереження. Це роблять дорослі, і мета найлегше сприймається дітьми під час діяльного ознайомлення із спостережуваними об'єктами. Поступово розвивається уміння сприймати і ставити мету спостереження поза зв'язком з продуктивною діяльністю як самостійне пізнавальне завдання. Основними мотивами спостереження стає інтерес до нових знань, а не просто потреба вирішення будь-якого практичного завдання.
Відбуваються зміни у характері обстеження предметів. Діти поступово оволодівають різноманітними раціональними способами сприймання. Змінюється характер обстеження предметів: від контактних способів обстеження дошкільники переходять до дистант-них, від практичних дій по зіставленню предметів і визначенню їх властивостей – до розумових дій. Розвивається і планомірність використання різних способів сприймання. Якщо спочатку план вноситься дорослими, то у подальшому у дітей формується здатність не тільки прийняти готовий план, але й самостійно сплановувати своє спостереження.
Змінюється співвідношення включених у спостереження сенсорних та інтелектуальних процесів. Це виявляється в оволодінні дітьми новими видами спостережень, в яких посилюється значення мислення, інтерпретації того, що дитина сприймає.
Види спостережень у природі
Спостереження в природі, що проводяться з дітьми дошкільного віку, класифікуються залежно від: а) тривалості (епізодичні, або короткочасні, і тривалі спостереження за розвитком, змінами об'єктів); б) дидактичної мети (первинні, повторні, заключні, порівняльні; в) способу організації (колективні та індивідуальні, планові і позапланові).
Епізодичні, або короткочасні, спостереження – це, як правило, спостереження за тими об'єктами, явищами природи, які тривають недовго (веселка, злива тощо), або ж ті, до яких діти не можуть повертатися часто, (розглядання їжачка, черепахи, яких на короткий час приносять у дитячий садок). Частіше в дитячому садку мають місце тривалі спостереження, в яких простежуються, наприклад, основні фази розвитку рослини в період цвітіння: утво­рення пуп'янків, їх розкриття, утворення плодів тощо.
Первинні спостереження мають на меті створити перше уявлення про найбільш характерні властивості об'єкта, дати дітям цілісне враження, яке повинно доповнюватися, закріплюватися, уточнюватися. Наприклад, після першого спостереження за рослиною мати-й-мачухи, яке проводиться у сонячну погоду, коли її квітки відкриті, слід провести повторне спостереження у похмуру погоду, коли квітки закриті, пониклі, наче сумують за сонцем, пояснити дітям, що ця рослина – живий барометр, по ній можна визначати погоду. Після відцвітання варто показати дітям насіння мати-й-мачухи, порівняти його з насінням кульбаби, відмітити подібність у розповсюдженні, треба привернути увагу до листків, яких не було під час цвітіння рослини, дати змогу доторкнутися до верхньої і нижньої сторони листка, пригадати, чим корисна рослина, як до неї треба ставитися. Отже, повторні спостереження зв'язані з одержанням нової інформації про якості, зміни в об'єктах, які з'являються в процесі їх розвитку, з закріпленням раніше здобутих знань.
Заключні спостереження мають на меті дати повне уявлення про зміни, які відбулися у природі за відповідний проміжок часу (пори року). Такі спостереження найчастіше проводяться під час екскурсій. На них констатуються зміни, що вже настали і характерні для певної пори року. Наприклад восени – похолодання, різний колір листя, зменшення кількості комах, птахів. Отже, мета заключних спостережень – дати відносно завершені знання про явища, які відбуваються в природі за певний період.
У порівняльних спостереженнях прийом порівняння провідний і допомагає активізувати розумову діяльність дітей, спрямувати її на виділення суттєвих ознак, підведення до узагальнень, класифікації об'єктів природи. Такі спостереження найчастіше проводяться із старшими дошкільниками.
Спостереження можуть бути колективними (об'єднувати всю групу, проводитися підгрупами) та індивідуальними. Останні важливі не лише з точки зору вирівнювання знань дітей, які відстають у засвоєнні програми через різні причини, але й для задоволення зростаючих потреб у оволодінні новими знаннями інтелектуально обдарованих дітей. Ці діти, за спостереженнями автора, впливають на інших дітей своїм зацікавленим ставленням до явищ природи, поясненнями цих явищ під час самостійних спостережень.
Спостереження можуть бути плановими і за ініціативою дітей, тобто позапланові. Найчастіше вони характерні для тих дитячих колективів, де систематично і грунтовно проводяться планові спостереження і у дітей сформований високий рівень пізнавальних інтересів. Часом позапланові спостереження зумовлюються природними об'єктами та явищами, наприклад метеорологічними явищами, які не можна передбачити заздалегідь.
Методика керівництва спостереженнями
Структура спостереження. Процес спостереження умовно поділяють на чотири етапи, кожний з яких служить досягненню загальної мети спостереження.
 Перший етап – підготовчий. Мета його – викликати у дітей інтерес до об'єкта спостереження. Для цього використовується коротка бесіда, в якій з'ясовується, що діти вже знають про об'єкт спостереження, що дізнаються нового. Інколи для підготовки до сприймання об'єкта доцільно показати ілюстрацію або подивитися діафільм. Така робота з дітьми проводиться за день-два до початку спостереження.
Другий  етап – початок спостереження. На ньому етапі важливо підтримати у дітей інтерес до об'єкта спостереження, зосередити їх увагу. З цією метою в групах молодшого дошкільного віку використовують сюрпризність появи об'єкта, несподіваність. Наприклад, в гості до дітей завітав Буратіно, він приніс велике яйце. Раптом з нього почувся писк. Вихователь знімає верхню частину шкаралупи, і діти бачать маленьке курчатко.
На цьому етапі вихователь ставить перед дітьми мету спостереження: «Зараз ми розглянемо його, і ви дізнаєтеся багато цікавого».
У групах старшого дошкільного віку найчастіше використовують загадку, яка вимагає певного розумового напруження і сприяє утриманню уваги дітей.
III етап – основний, найтриваліший за часом. На початку спостереження 1–2 хв слід надати дітям для мовчазного сприймання, щоб сформувався цілісний образ. Слово вихователя може бути націлене на сприймання естетичного вигляду об'єкта: «Подивіться, який він гарненький». Подальший розгляд об'єкта включає аналіз його особливостей та пристосування до навколишнього середовища, спільні ознаки з іншими об'єктами, взаємозв'язки з ними, з людиною тощо. В результаті проведення цього етапу у дітей повинні сформуватися точні уявлення про об'єкти природи.
IV етап – заключний. Мета його – підведення підсумків, закріплення тих нових знань, яких набули діти в процесі спостереження. В ході цього етапу важливо оцінити пізнавальну активність дітей.
Схема спостереження за об'єктами. Спостереження за будь-якими об'єктами природи не повинно бути стихійним, невпорядко-ваним. Після прийняття дітьми завдання, вихователь має керуватися певним планом, щоб домогтися більшої ефективності спостереження, комплексного виконання завдань ознайомлення дошкільників з природою.
Під час спостереження за явищами неживої природи доцільно скористатися такою схемою:
1. Оцінка краси, своєрідності явища природи.
2. Визначення доступних розумінню дітей причин явища.
3. Значення цього явища в житті природи, діяльності людини.
Наприклад, спостереження за перистими хмарами. «Подивіться, які сьогодні ніжні хмарки на голубому небі. Ви вже бачили коли-небудь такі? Хто знає, як вони називаються? До чого вони подібні? Чому їх назвали перистими? Чому люди милуються їх красою. Чи випадає з таких хмар дощ або сніг. Ці хмарки, пояснює вихователь, знаходяться дуже високо на небі. Хто з вас літав на літаку, той, напевно, знає, що на висоті дуже холодно і хмарки ці складаються з дрібнесеньких крижинок. Ви правильно помітили, що з таких хмарок не випадає сніг чи дощ. Люди милуються прозорим голубим небом з легкими, ніби пір'їни, хмарками, і художники малюють їх на шпалерах і тканинах».
Під час спостереження за явищами живої природи (рослин) доцільно дотримуватися такої схеми:
1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови рослини.
2. Вимоги рослини до умов життя.
3. Значення рослини для природи і життя людини.
4. Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей. Розглянемо використання цієї схеми на прикладі спостереження за рослиною мати-й-мачухи у старшій групі.
Зупинивши дітей біля рослини, що цвіте, вихователь пропонує їм уважно роздивитися рослину і пригадати, як вона називається. Далі вихователь розповідає, що називають її мати-й-мачуха, і запитує, чим вона подобається дітям. Вислухавши відповіді дітей, вихователь розповідає, що квітка схожа на маленьке сонечко, яке наче тягнеться до великого Сонця. А на яку добре знайому вам рослину вона схожа? (На кульбабу). А як можна відрізнити рослини одну від одної? Обстежуючи рослину за допомогою дотикового, зорового, нюхового аналізаторів діти разом з вихователем відзначають, що стебло у мати-й-мачухи покрите маленькими лусочками, листків немає. У кульбаби стебло гладеньке, є листки. Чому ж мати-й-мачуха так рано розцвітає, може, хтось із вас знає? Це тому, що вона має таємниці. Хочете про них дізнатися? Таємничим голосом вихователь розповідає, що ще з минулого літа мати-й-мачуха запасає поживні речовини в своїх товстих кореневищах, неначе у комірках, а тому рано навесні, як тільки пригріє сонечко, вона першою розцвітає.
Є у мати-й-мачухи й інша таємниця,– продовжує вихователь. Чому вона називається мати-й-мачухою? Ось послухайте. Мине весна, і квітки відцвітуть. На початку літа виростуть листки. Знизу вони вкриті ніжним білим пухом. Доторкнешся – листочок теплий, лагідний, як мамині руки. А зверху листки гладенькі, холодні – це мачуха. Листками і квітками мати-й-мачухи лікуються від кашлю.
А зараз давайте подивимося, хто прилітає до квітів. Що бджілки шукають на квітках? Вони збирають з квітів мати-й-мачухи ео-лодкий нектар і пилок. Ось яка корисна ця рослина – і природу прикрашає, і перших комашок годує, і людей лікує. Тому люди люблять мати-й-мачуху і ніжно називають її квітки золотистими вогниками. А може, ви десь бачили цю рослину? Як ви до неї ставилися?
Спостереження за тваринами можна проводити за такою схемою:
1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови тварини залежно від способу життя.
2. Спосіб життя тварини (де живе, чим живиться, як захищається, які сезонні зміни).
3. Значення тварини в природі і житті людини.
4. Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей. Ось приклад спостереження за бабкою на водоймі. «Придивіться, діти, хто це так стрімко літає над ставком? Так,
це бабка. Яка вона струнка! Як гарно переливаються на сонці її блискучі крила! Це справжня окраса нашої природи.
А як ви думаєте, чому вона так стрімко літає? Звичайно, тому, що у неї довгі І сильні крила, покриті сіточкою жилок. їх можна добре роздивитися на цій картинці. А може, хтось із вас знає, що бабка розшукує у повітрі? Чим бабка живиться?
Живиться бабка мухами, комарами, мошками, яких наздоганяє у повітрі. Подивіться, які у бабки великі очі (показує картинку). Вони допомагають їй добре бачити у польоті здобич. Якщо трапляється велика муха, бабка хапає її своїми чіпкими лапками.
Як ви думаєте, чому багато бабок з'являється біля ставка влітку. Тому, що влітку тут багато комарів, мошок. Чи приносять бабки користь, виловлюючи багато комарів, мошок, мух. Так, мошки, комарі докучають людям, свійським тваринам. Поїдаючи їх, бабки приносять користь. Ось чому ми повинні берегти цих корисних комах, які прикрашають нашу природу.
Послухайте вірш про бабку:
Мов химерний літачок, Сіла бабка на сучок. Цілий день вона літала Край ріки, біля дворів. Скільки мошок поковтала! Скільки з'їла комарів!
А де ви, діти, бачили бабок, коли ходили на прогулянку з мамою чи татом? Як ви до них ставилися? Добре, що всі-ви знаєте, що ці гарні і корисні комахи потребують дбайливого ставлення до них».
Отже, дотримання схем спостереження дає змогу більш інформативно і повніше виконувати завдання ознайомлення дітей з природою: формування елементів наукових знань про закономірності в природі, розвиток мови і мислення, удосконалення діяльності аналізаторів, розвиток пізнавальних інтересів, формування ціннісних орієнтацій, пізнання правил природокористування, розвиток естетичного сприймання природи.
Підготовка вихователя до спостереження
Під час підготовки до спостереження вихователь повинен чітко уявляти програму: які навчальні, розвиваючі і виховні завдання будуть реалізовуватися в процесі спостереження. Навчальні завдання передбачають формування конкретних уявлень про об'єкти природи, зв'язки між ними. Розвиваючі завдання спрямовані на розвиток психічних процесів, на яких акцентується увага під час проведення спостережень. Виховні завдання спрямовані на фор­мування у дітей ставлення до певних природних об'єктів.
Успіх у проведенні спостереження залежить від того, які умови будуть створені для цього. Під час вибору місця для спостереження в природних умовах важливо вибрати такий об'єкт, в якому найповніше виявлені ті якості, на які хоче звернути увагу вихователь, наприклад, групу дерев, в яких найбільш яскраво виявлені ознаки золотої осені. Також слід продумати, як розмістити дітей. Влітку треба розміщувати дітей у тіні, щоб запобігти стомленню і виник­ненню негативних емоцій.
Для проведення спостережень за дрібними тваринами в кімнаті важливо відповідно підготувати об'єкт. Наприклад, не рекомендується годувати тварин перед проведенням спостереження, щоб вони краще виявили свої звички у незвичних умовах. Щоб примусити тварин виявити характерні риси поведінки, слід підготувати не тільки їжу, а й додаткове обладнання. Наприклад, гострі кігті кішки, тонкий нюх, спритність можна легко продемонструвати дітям, даючи кішці м'ясо, загорнуте в папір і прив'язане до нитки. Кішка стрибає, почувши запах м'яса, розкриває пазури і розриває папір.
Для того щоб показати їжачка, його мордочку, лапки, здатність їжачка плавати, треба внести таз з водою і пустити їжачка У воду.
Слова, якими вихователь називає дії тварин, повинні бути правильно підібрані – кріль стрибає, а не бігає, кішка хлебче, а не п'є молоко. Особливо ретельно потрібно підбирати слова для визначення естетичних властивостей об'єктів, щоб вони викликали у дітей емоційну чутливість.
Під час проведення спостережень треба розмістити дітей так, щоб усім було добре видно об'єкт.
Вихователь повинен обміркувати весь хід спостереження, прийому, які доцільніше використовувати для активізації пізнавальної діяльності дітей.
Прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі спостереження
Основним методичним прийомом керівництва сприйманням дітей у процесі спостереження є запитання. Продумати і сформулювати запитання до наступного спостереження – найвідповідальніший момент у підготовці до спостереження. Правильно підібрані запитання повинні бути тією логічною драбинкою, якою рухається думка дитини. Кожне запитання повинно містити конкретну думку, доступну розумінню дітей, у ньому має бути враховано і їх попередній досвід. Запитання повинні спонукати дошкільників до активного сприймання, засвоєння нового, максимально активізувати діяльність дитини.
Характер запитань, їх складність залежать від віку дітей. У групах молодшого дошкільного віку запитання вихователя спрямовані переважно, на визначення властивостей та якостей об'єктів: Якого кольору? Що робить? Що їсть? (Переважно репродуктивні). Запитання, що стосуються визначення залежностей між явищами, в цих групах ще обмежені.
У групах дітей старшого дошкільного віку кількість запитань, спрямованих на визначення залежностей між явищами в природі (тобто пошукових, проблемних), збільшується. Наприклад, чому навесні на снігу утворюється крижана кірочка? Чому на вулиці сніг розтанув, а в саду ще лежить? тощо. Знаходження відповідей на такі запитання активізують думку дітей, викликають інтерес до явищ, які спостерігаються, проте не завжди діти самі можуть знайти правильну відповідь. У таких випадках використовується пояснення. Воно спрямоване на більш глибоке сприйняття тих сторін об'єкта чи явища, які важливі для засвоєння знань. О. П. Усова справедливо вважала, що пояснення вихователя допомагають відкривати дітям те, що треба бачити і як треба бачити.
У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що безпосередньо бачать діти. Наприклад: Голуб полетів у голуб'ятник. Це будиночок, де живуть голуби.
Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підводити дітей до встановлення залежностей, узагальнень. Наприклад, пояснюючи дітям роль захисного забарвлення у комах, вихователь підводить дітей до узагальнення, що таке забарвлення допомагає комахам уникнути небезпеки, зберегти життя.
Під час спостережень, крім пояснень, можна застосувати розповідь. Вихователь розповідає про те, що дитина не може безпосередньо побачити. Наприклад, розглядаючи з дітьми підготовчої групи мурашник, вихователь розповідає, що зверху видно лише частину мурашника. Мурашки живуть глибше, під землею. Бачите ці ходи? Вони ведуть під землю. Там мурашки побудували багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, їх личинки, лялечки.
Важливе значення у керівництві спостереженнями має порівняння. Воно дозволяє сформувати більш чіткі уявлення. Дослідження, проведене К. І. Золотовою, свідчить про те, що на всіх етапах пізнання використання порівняння забезпечує формування більш повних і точних уявлень. Дітей потрібно навчити порівнювати різні явища. Для цього важливо так поставити перед дітьми пізнавальне завдання, щоб вирішення його було неможливим без використання порівняння. Наприклад: чим відрізняється, що спільного?
К. І. Золотовою виділено кілька етапів у розвитку уміння користуватися порівнянням.
На першому етапі діти орієнтуються на зовнішні яскраві ознаки і порівнюють тільки їх. Наприклад, за контрастними ознаками легко знаходять відмінність у будові тіла кішки і кроля.
На другому етапі знаходять відмінність за менш контрастними ознаками, але під час аналізу орієнтуються, як правило, на одну найбільш характерну ознаку.
На третьому етапі здійснюється перехід дітей до більш високого рівня у використанні порівнянь. Діти вміють зіставляти не тільки різко контрастні, але й подібні один до одного об'єкти.
Приймаючи до уваги поетапність розвитку у дітей дошкільного віку вміння порівнювати, можна встановити послідовність організації спостережень з дітьми різного віку. У молодшій і середній груш порівняльні спостереження краще проводити за знайомими об'єктами на однорідному, але контрастному матеріалі.
Старші дошкільники можуть встановлювати не лише різкі відмінності об'єктів, але й знаходити спільне у подібних об'єктах. Необхідно паралельно навчати дітей порівнянню за відмінністю і подібністю. Способи порівняння можуть бути різними. Крім зіставлення у процесі спостереження (чим схожі, чим відрізняються), можна використати порівняння за ілюстраціями, іграшками, а також по пам'яті.
Отже, порівняння допомагає активізувати розумову діяльність дітей через знаходження суттєвих ознак, виділення зв'язків, залежностей, а це, в свою чергу, розвиває у дітей інтерес до природи, допитливість, бажання пізнавати нове.
У проведенні спостережень використовуються ігрові прийоми. Вони збільшують інтерес до спостережень, роблять сам процес більш доступним і привабливим. Використання їх особливо важливе у молодшому дошкільному віці для утримання уваги, кращого засвоєння матеріалу. Наприклад, імітація рухів тварини: «Пострибали, як горобчики», наближення об'єкта до дітей: «Ось рибка попливла до Вови, тепер до Юрка. До кого ще попливе?» Широко використовується звуконаслідування.
У групах старшого дошкільного віку ігрові прийоми використовуються рідше, бо увага дітей під час спостережень утримується в основному за рахунок новизни, пізнавальної насиченості. Ігрові прийоми, які використовуються в цих групах, побудовані на змагальності: «Хто перший знайде серед дерев липу», «Хто перший помітить появу пуп'янка чи квітки», «Хто більше назве ознак певного об'єкта».
Важливе значення під час проведення спостережень має використання художнього слова. Воно загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню більш яскравих образів, викликає у дітей відповідний настрій. Наприклад, спостерігаючи відліт журавлів, вихователь може прочитати вірш М. Познанської «Журавлі»:
Журавлі летять, курличуть,
Шлють останнє «прощавай»,
Літечко з собою кличуть,
Забирають в теплий край.
Використання в спостереженнях фольклору (загадок, прикмет, легенд) робить їх більш чіткими і конкретними. Прислів'я, приказки, загадки підкреслюють особливості спостережуваного предмета: «Ніс довгий, а голос дзвінкий (комар)».
Рідше використовується в процесі спостережень виконання практичних завдань, запропоноване у дослідженні Г. І. Васильєвої. Виходячи на прогулянку, вихователь пропонує дітям простежити за мурашками і розповісти, що вони несуть у мурашник. Це стимулює дітей на пошук запитань, що виникають.
Важливою умовою успішного проведення спостережень є включення в обстеження об'єкта різних аналізаторів. Чим більше органів чуттів братиме участь у сприйманні, тим повніше, яскравіше буде уявлення про предмет. Треба дати дитині змогу не тільки побачити предмет, але й відчути його на дотик, понюхати, послухати.
Спостереження необхідно проводити емоційно, застосовувати
для опису яскраві порівняння «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка нарядна, у жовтій сорочці, чорній краватці». У ході спостереження діти повинні відчути ставлення самого вихователя до об'єктів природи. Наприклад, щоразу, коли вихователь звертає увагу на появу біля квітів красеня джмеля, у нього повинні знайтися добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що наші діти приготували тобі на обід».
Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякденному житті, так і на заняттях. Спостереження у повсякденному житті менші за обсягом пізнавального матеріалу, вони проводяться за поступовими змінами в природі в усі пори року. Обсяг матеріалу, потрібний для засвоєння дітьми, визначається програмою дитячого садка: це ознайомлення з явищами неживої природи, рослинним, тваринним світом, працею людей у природі в різні сезони. Слід рішуче усувати такі найбільш істотні недоліки в організації спостережень у природі, як інформаційна збідненість, зменшена розумова активність дітей і, як наслідок цього, недостатня комплексність у виконанні завдань ознайомлення з природою.
4. Розповідь вихователя
Ф. Фребель, високо оцінюючи значення розповіді вихователя, зазначав, що хороший розповідач – неоціненний скарб. Добре тим дітям, які його мають. Вітчизняні педагоги К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський вважали, що володіння мистецтвом розповідача – неодмінне професійне вміння вихователя, вчителя.
Чим же цінна розповідь як метод ознайомлення з природою?
По-перше, оперативністю. Володіючи знаннями про різні явища, об'єкти природи, вихователь може негайно задовольнити дитячу допитливість, сформувати ставлення до об'єктів природи.
По-друге, цінність розповіді полягає у тому, що вихователь може використовувати її у найбільш оптимальних педагогічних ситуаціях, коли у самих дітей виникає інтерес до будь-якого об'єкта природи. А це надзвичайно важливо з точки зору гуманізації процесу навчання.
По-третє, позитивною стороною розповіді є те, що потреба у її використанні виникає найчастіше при наочному сприйманні об'єктів природи або його зображенні на картинці, що забезпечує тісний взаємозв'язок між наочністю і словом.
По-четверте, вихователь завжди може побудувати розповідь з урахуванням віку дітей і їх підготовленості до сприймання тих чи інших явищ у природі. Розповідь вихователя, який є авторитетом для дітей, глибоко западає у пам'ять і є також важливим позитивним моментом для широкого застосування її в роботі з дошкільниками.
Розповідь вихователя про природу повинна відповідати ряду вимог. Вона має сприяти формуванню вірогідних знань про природу; в ній повинні у доступній формі розкриватися зв'язки і залежності у природі; розповідь повинна бути образною, емоційною, цікавою, спрямованою на формування у дітей розумного, доброго ставлення до природи.
Розрізняють сюжетні і описові розповіді. В основі сюжетної розповіді завжди якась подія, випадок. Наприклад, після вихідного дня, коли діти отримали нові враження, вихователь спонукає їх до розповідей, сам починає з цікавого випадку, який трапився з ним або який він спостерігав. Наприклад: «У неділю я пішла на ставок покупатися. Лежу я на березі і раптом бачу, як на мою сумочку виповзла комаха – це була личинка бабки. Мабуть, настав час їй перетворитися на дорослу бабку, а сумочка моя нагрілася на сонечку і привабила комаху. Я вирішила не турбувати її і подивитися, що ж буде далі. А відбулося ось що. Спочатку шкірка на її спинці луснула і через тріщинку бабка стала поступово виповзати. Мабуть, їй було це важко і часом вона відпочивала. Вона ще не була схожа на красуню з блискучими крильцями, бо вони були зім'ятими, нерозправленими. Поступово бабка розправляла крильця. Цілий день я пробула на ставку і побачила, що лише надвечір, коли крила у бабки розправилися і затверділи, вона вирушила у свій перший політ. Я простежила за нею очима і побажала, щоб їй добре жилося і щоб усе літо вона прикрашала нашу природу, ловила комарів і мошок».
До сюжетних розповідей належать і словесні логічні завдання – різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться проблемне питання, яке їм пропонується вирішити. Цінність сло­весних логічних завдань полягає в тому, що:
проблемне питання, яке ставить вихователь, викликає у дітей активне пізнавальне ставлення, внутрішню зацікавленість, що створює сприятливі умови для засвоєння знань;
розкриття причинних зв'язків сприяє формуванню доказовості, критичності мислення;
моральні ситуації, що лежать в основі словесних логічних завдань, викликають у дітей гуманні почуття доброти, співчуття, які слід формувати у дошкільників;
у процесі розв'язання словесних логічних завдань діти стверджуються у знаннях про природокористування, ставленні до природи.
Словесні логічні завдання використовуються переважно тоді, коли у дітей вже склалися певні знання про об'єкти природи.
Доцільно частіше використовувати словесні логічні завдання, в процесі розв'язання яких закріплюються знання про природокористування. В дошкільному віці діти повинні засвоїти такі правила:
1. Треба оберігати рослини, тварин, не брати їх з місць існування.
2. Треба дбайливо ставитися до землі, води, повітря, бо це середовище, де живуть живі істоти. Про землю треба турбуватися, підживлювати її. Воду треба використовувати економно, бо вона дуже потрібна всім: рослинам, тваринам, людям. Не можна забруднювати водойми, кидати туди різні предмети. Не можна палити вогнища, оскільки дим забруднює повітря.

3. Перебуваючи у лісі, на луці, річці, треба знати, що там постійно живуть комахи, птахи, риби, звірі, для яких це рідна домівка. Тому треба поводити себе пристойно, як в гостях: не псувати рослини, не смітити, не кричати.
Ось приклад словесного логічного завдання на одне з цих правил:
«Толик з мамою пішли купатися на річку.– Дивися, мамо, скільки великих черепашок у воді. Можна я з ними пограюсь? – запитав Толик у мами.– Не можна,– відповіла мама. Що це були за черепашки? Чому мама не дозволила гратися з ними?»
Відповіді дітей:
«Це були не просто черепашки. В них жили слимаки. Якщо Толик буде гратися на березі, вони загинуть. Це не іграшка.
Вони без води не можуть жити.
Вони корисні для річки. Є такі, що воду очищають».
Вихователь повинен підтвердити правильність суджень дітей, знання ними правил ставлення до природи. У тих випадках, коли у дітей не виявилося подібних знань, вихователь розповідає сам. Наприклад: «Восени в саду осипалося листя і лежало золотистим килимом.– Сьогодні підемо згрібати листя,– сказала мама Вові.– А можна я нагребу купу і розпалю вогнище? – запитав Вова.– Не можна,– відповіла мама». Чому мама не дозволила Вові роз­палювати вогнище?
Як правило, заборону на розпалювання вогнищ діти пов'язують з власною безпекою: «Тому що можна запалитися і згоріти», «Може бути пожежа». Підтвердивши відповіді дітей, вихователь розповідає, що у нас є закон, який забороняє забруднювати повітря, а дим його забруднює. Вова не знав цього закону, тому мама йому розповіла. Листя треба згрібати у купи і прикидати землею. Воно перегниє, і буде хороше добриво для рослин.
Словесні логічні завдання використовують і в повсякденному житті і на заняттях.
Значно частіше у повсякденному житті і на заняттях використовуються описові розповіді, мета яких – подання інформації про ті чи інші об'єкти природи. Слід відразу відзначити, що описові розповіді сприймаються дошкільниками не з меншим інтересом, якщо вони подаються з урахуванням нижче зазначених вимог. Важливе значення має те, що найчастіше вони поєднуються із сприйманням реального об'єкта природи чи з картинкою, розкривають взаємозв'язки – «таємниці», і це зумовлює зацікавленість дітей.
Описова розповідь повинна містити такі елементи інфор-м а ц і ї:
1. Про естетичні властивості об'єкта, деякі особливості будови.
2. Про зв'язок рослини, тварини з умовами життя. В розповідях про тварин – де живе, чим живиться, як захищається, найбільш цікаві сезонні зміни.
3. Про значення рослини, тварини у природі і житті людини.
Починати розповідь з естетичних особливостей об'єкта природи важливо для формування емоційно-позитивного ставлення дітей до об'єктів природи. Якщо дитина любитиме світ природи, який її оточує, у неї не підніметься рука, щоб зруйнувати його і позбавити краси. Якщо у дошкільному віці закласти розуміння краси і добра (а краса і є добро у своєму найвищому прояві), воно назавжди залишиться у дитини.
Інформація про зв'язок рослин, тварин з умовами життя вводить дітей у розуміння зв'язків у природі, закладає ті системні знання, які є основою екологічного виховання.
Інформація про значення рослин, тварин у природі і житті людини важлива насамперед з точки зору формування ціннісних орієнтацій, які відіграють функцію орієнтира, мотиву поведінки. Ось приклад розповіді під час розглядання золотоочки, що залетіла у кімнату:
«Цю комаху називають золотоочкою. А знаєте чому? Придивіться уважніше, у неї насправді золотисті очі. Дуже ніжна комашка. Які у неї гарні світло-зелені блискучі крильця з тоненьки­ми жилками! Живе золотоочка у садах і лісах. їжею її є попелиці. Влітку золотоочки відкладають на нижній стороні листків малесенькі яйця. З них виходять личинки, які поїдають дуже багато попелиць. І доросла золотоочка, і її личинки приносять велику користь садам і лісам, прикрашають нашу природу, і тому їх треба всюди оберігати».
Розповідь можна щоденно використовувати під час спостережень на прогулянках, розглядання картинок і за потребою на заняттях по ознайомленню з природою. Введення розповіді в спостереження посилює інформативність їх, викликає у дітей зацікавленість, сприяє формуванню екологічної культури. Елементи розповіді можна органічно вплітати у канву спостереження, доповнюючи інформацією різноманітного плану. В деяких випадках виникає потреба використовувати розповідь після розглядання об'єкта, коли, наприклад, дії тварини цілком поглинають увагу дітей, коли об'єкт спостереження не весь час знаходиться перед очима дітей.
Наприклад, ось на дзеркальній гладіні ставка, басейну діти побачили водомірку. Вони стежать за її миттєвими рухами, відзначають особливості будови – ноги широко розставлені. Проте ось водомірка зникла, і, доповнюючи бачене, вихователь розповідає дітям: «Справді ж цікава комаха. Кого вона вам нагадує? Вона нагадує ковзаняра, який швидко мчить по блискучому льоду. А знаєте, чому її назвали водоміркою? Тому що, ковзаючи по воді, вона наче вимірює її. Чому ж водомірка не тоне у воді? Тому, що тіло її легеньке, ноги широко розставлені, густо вкриті волосками, ще й змащені воском, щоб не намокали у воді. Поміж волосками зберігається повітря. Живиться водомірка дрібними комахами, які падають у воду. Видивляється вона їх, ковзаючи по воді. Водомірка добре бачить і в разі небезпеки швидко тікає. Восени вона виходить на берег і ховається на зиму під каміння або у мох. Бачите, як цікаво, коли поруч з нами живуть такі тварини. Не заважайте водоміркам і не лякайте їх. Хай вони займаються своїми справами».
Під час розповіді треба активізувати дітей запитаннями, вислухати їхню думку. Інтерес і активність дітей посилюються картинкою, яка інколи може бути використана і в процесі розглядання об'єкта для того, щоб продемонструвати масове цвітіння, розглянути деталі на збільшеному зображенні тощо.
Широке використання розповіді в роботі з дошкільниками вимагає від вихователя достатніх знань про багату і різноманітну природу України, а також формування вміння розповідача
Бесіди
У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти підводяться до встановлення причинних зв'язків і залежностей у природі, розвивається зв'язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід виховується ставлення дітей до природних об'єктів.
У процесі ознайомлення дошкільників з природою використовуються вступні, супровідні і заключні бесіди.
Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Найчастіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскурсіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вихователь запитує: «Чи були ви, діти, на річці? Як називається наша річка? Що цікавого бачили ви на річці?»
Досить часто використовується супровідна бесіда у поєднанні із спостереженнями, розгляданням ілюстрацій, під час дослідів тощо. Питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв'язків і залежностей. Наприклад, під час спостережень за погодою з'ясовують, яка сьогодні погода. Чи такою ж вона була вчора? Чому сьогодні стало прохолодніше? (Хмари закрили сонце, дме холодний вітер тощо).
Заключна бесіда спрямована на систематизацію і узагальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточнення. Ці бесіди за змістом можуть бути різного рівня: одні проводяться після спостереження за вузьким колом об'єктів, наприклад, що бачили діти на водоймі, на луці, у лісі. Можуть проводитися бесіди за більш широким колом явищ (бесіди про осінь, зиму, весну, літо, про неживу природу, свійських і диких тварин тощо). Під час цих бесід узагальнюються знання дітей, набуті за тривалий час.
З усіх видів бесід проведення заключної бесіди вимагає найбільш ретельної підготовки дітей і вихователя. Успіх узагальнюючої бесіди залежить від:
1. Чуттєвого досвіду дітей.
2. Плану бесіди, в якому слід передбачити, які питання треба уточнити, до яких узагальнень і висновків потрібно підвести дітей.
3. Правильного добору ілюстративного матеріалу. Бесіда – це результат проведеної з дітьми роботи. Тому перед вихователем стоїть завдання нагромадження у дітей уявлень через спостереження, трудову діяльність, ігри, читання природознавчої літератури, розповіді. Вести з дітьми бесіди можна лише про те, про що у дітей є конкретні уявлення. Ось чому заключній бесіді в старшій групі про осінь повинні передувати екскурсії і цільові прогулянки в різні осінні місяці у ліс, парк, на водойму, збір урожаю на городі, перегляд діафільмів «Осінь», «Хто як до зими готується», дидактичні ігри на закріплення знань про дикорослі і культурні рослини, тварин, розучування віршів про осінь тощо. Вихователь повинен добре уявляти дидактичну мету бесіди, який зміст треба уточнити, конкретизувати, які суттєві зв'язки для узагальнень і систематизації слід виділити, до яких узагальнень і висновків необхідно підвести дітей у ході бесіди.
Бесіда починається найчастіше з аналізу явищ, фактів, виділення їх особливостей, ознак, суттєвих зв'язків і залежностей між явищами. Такий аналіз забезпечує перехід до узагальнень, систематизує розрізнені факти. Аналіз і підготовку до узагальнень у першій частині бесіди забезпечують запитання до дітей.
У бесіді про осінь: «Які ви знаєте осінні місяці? Яка погода була на початку осені, в середині і в кінці? Чому дні стали коротші, а ночі довші? Які квіти цвіли на початку осені в саду, в лісі? Які комахи літали біля них? Чому пізньої осені не цвіли квіти і не літали комахи? Які птахи відлетіли від нас? Чому вони відлетіли? Які птахи залишилися? Чим вони живляться тепер? Як готуються зимувати жаби, їжачки? Чому вони засинають?»
Опора на досвід дітей і логічна послідовність запитань забезпечують більшу зацікавленість, активність дітей, підводять до більш узагальненого розуміння зв'язків у природі.
До запитань вихователя ставляться певні вимоги. Запитання:
1. Пропонуються всій групі, оскільки в них завжди є розумові завдання, які повинні вирішуватися всіма дітьми.
2. Мають бути зрозумілими, точними, короткими.
3. Повинні містити одну думку.
Не слід ставити запитань, що вимагають відповіді «так» або «ні» через те, що вони не забезпечують достатньої розумової і мовної активності дітей. У середньому кількість запитань у бесіді має дорівнювати 12–14.
Вихователь у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб використати різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і виділити суттєві ознаки явищ. Це – календарі природи, малюнки дітей, ілюстрації, картини, а також технічні засоби– діапозитиви, грамзаписи, які підвищують емоційну насиченість бесіди. В процесі бесіди можна використовувати знайомі дітям вірші, прислів'я, загадки, приказки.
Бесідою слід керувати так, щоб не давати дітям ухилятися від теми, в той же час вести її невимушено, природно. Слід вислуховувати дітей, але не вимагати від них обов'язково повних відповідей. Доцільно спонукати всіх дітей до оцінки думок, що ними висловлюються, і неухильно вести до кінцевих висновків. Важливо, щоб діти самі сформулювали висновки, узагальнення, а не повторювали їх за вихователем.
Заключні бесіди завершують роботу по ознайомленню дітей з сезонними явищами природи і повинні проводитися в кінці сезону. Навесні, влітку в зв'язку із значним збільшенням пізнавального матеріалу, який набувають діти під час ознайомлення з природою, можна проводити 2–3 бесіди. Наприклад, враження, одержані дітьми під час екскурсій чи цільових прогулянок у ліс, на луки, на поле, уточнюються і систематизуються під час бесід на такі теми: «Що ми бачили в лісі», «Що ми бачили на луці», «Що ми бачили на полі».
Специфіка змісту бесіди визначає її тип, своєрідність проведення, використання наочного матеріалу. Заключні бесіди часто проводяться з дітьми старшого дошкільного віку як контрольні заняття.
Використання всіх словесних методів, і особливо бесід, потребує широкого введення емоційного фактора. Цього можна досягнути введенням ігрових прийомів, змагальності типу телевізійної гри «Що, де, коли», постановкою перед дітьми завдань на відтворення дій тварин тощо.